Пологівська загальноосвітня школа І-ІІІ
ступенів №4
Тематичний урок до 200-річчя
Т. Г. Шевченка:
«Т. Шевченко – художник»
Підготувала
вчитель української мови та літератури
Сливка С.В
2013-2014 н.р.
Тема: Т. Шевченко – художник
Мета: ознайомити
із живописною спадщиною Т. Шевченка, показати шляхи становлення як художника;
розвивати спостережливість учнів, вміння виразно читати твори, зв’язко
висловлювати свої думки; виховувати почуття прекрасного.
Обладнання: портрет
Т. Г. Шевченка,
- репродукції з картин та
гравюр художника,
- аудіозапис пісень на слова
поета;
- вишиті рушники.
Орг. момент.
Слово
вчителя. Серед плеяди діячів української культури Т.Г.Шевченку належить особливе
місце. Як поет, художник і мислитель він всю силу свого мистецтва слова
спрямував на службу рідному народові. Нев′янучий і всезростаючий
інтерес до спадщини Кобзаря криється в народності його творів, в опануванні ним
найсуттєвіших основ людського буття.
ІІ.
Мотивація навчання учнів.
1. Бесіда з учнями:
- Коли в Шевченка виявився потяг до малювання?
- Коли здійснилися його мрії і він став
художником?
- Чи прагнув Шевченко присвятити себе
літературній творчості?
2. Поетична хвилинка.
А
зараз послухайте вірш Романа Лубківського «Автопортрет 1843 р.»
...Із вічності влетів. З безсмертя виніс
Веселий повів молодечих мрій;
Припав, припав до аркуша паперу —
І радісно забігало перо
(Хвилину тому,—
півтораста літ, —
Присвяту в
потаємний вніс альбом
Палкої шанувальниці таланту).
Забігало перо... І зупинилось.
Замріявся...
Задумався... Забувся...
Кому цей погляд генія?
Кому глибока зосереджена увага.
Ця вперта
зібраність... Цей блиск очей
Кому він має сколихнути душу?
Кому адресувати має погляд
Вітання, згоду, співчуття чи знак
Порозуміння:
висловить тривогу.
Лиш не за себе
— за чиєсь життя...
Можливо, і за наше... Він увесь
Так перейнявся думою своєю.
Що мовби аж наблизився до нас
З півтемряви далекої. Так ніжно
Дбайливими штрихами відгорнув
Несупокійне та в'юнке волосся.
Щоб і воно не заважало... Туш
Примусив розпливтися строго в міру,
їй визначену,— хай підкреслить, хай
Лиш те, що мусить проакцентувати—
Що ж із задуми вивело його —
Чи ніжний голос, чи дзвінок, чи пісня ?|
У папку вкинув аркуш — і пішов
У свою долю, в каторгу, у вічність.
Великий Кобзар, наділений поетичним генієм, був
водночас талановитим художником. Сьогодні ми познайомимось із Шевченком-художником. Звичайно, оглянути всі
полотна Шевченка ми не зможемо, але основні твори, які характеризують стиль,
тематику автора, ми розглянемо і водночас будемо вчитися читати художнє
полотно, картину.
Якби навіть уявити, що Тарас Григорович не написав
жодного віршованого рядка, то він все одно був би відомий світові як великий
художник, який досконало володів олівцем, аквареллю, олією, офортом, сепією.
Перегляд презентації
Поетична
спадщина Кобзаря налічує понад 240 творів, а живописна — 1200 робіт. Це
свідчить, що малярству Шевченко приділяв велику увагу, проте за життя поета
жоден його сучасник не мав повного уявлення про Шевченка як про художника.
А в цьому нам допоможуть учні , які виконували
випереджаюче завдання.
- Про доакадемічний період нам розповість Кармазь Максим
Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814
року в селі Моринцях Звенигородського
повіту, Київської губернії в сімї кріпака. Після смерті його батьків Тарас
мусив іти у найми. Уже в той час у нього
виникло непереможне бажання навчитись малювати.
Першим наставником Шевченка була
народна творчість.
Народна художня культура українського села стала основою всієї Тараса
Григоровича. Уже Герцен зазначав, що Шевченко «…великий, що він цілком народний
письменник».
Шевченко в повному розумінні слова
народний художник. Вся його творчість —
і поета і художника — живилась соками країнської народної творчості. Народне
мистецтво України — широке і глибоке, воно пронизує всі його твори — поезію,
прозу, драматургію, живопис та графіку.
Жагуча пристрасть до малювання визначила майбутній
життєвий шлях Т. Г. Шевченка. Втікши від кирилівського дяка, Тарас намагається
потрапити в науку до живописців-богомазів навколишніх сіл. Побував він у
дяка-маляра села Тарасівки, відомого на всю околицю тим, що малював
«великомученика» Микиту та Івана-воїна. Але тарасівський дяк-маляр заявив, що у
хлопця нема ніяких здібностей і відмовився взяти його учнем, і Тарас потрапляє до
сільського живописця в село Хлипнівку. Цей, за 2 тижні переконавшись, що Тарас
має здібності і охоту вчитись, згодився взяти його в науку, але потрібний був
дозвіл поміщика. Коли Тарас прийшов просити дозволу на навчання в маляра. його
забрали в панську двірню кухарчуком. У своїй автобіографії Шевченко пише, що він, сидячи в передпокоях,
ледве чутно наспівував сумні гайдамацькі пісні та зарисовував крадькома
картини,що прикрашали панські покої.
Часто за непереможне бажання
малювати Тараса карали. 1 було і 6 грудня 1829 року у Вільно. Пан і пані
поїхали на бал, у будинку все заснуло. Шевченко запалив свічку і почав із
захопленням копіювати козака Платова. Тарас вже добрався до маленьких козаків,
коли двері відчинились і увійшов Енгельгардт. Він жорстоко нам'яв хлопцеві
вуха, а на другий день наказав кучеру побити Тараса. Жорстокість поміщика
укріпляла в Шевченка ненависть до рабства й деспотизму.
У 1831 році Шевченко потрапляє до
Петербурга, куди в кінці 1830 року переїхав його пан Енгельгардт. Поміщик нарешті
переконався, що з Шевченка путящого лакея не буде, і зрозумів, талант хлопця
може в майбутньому принести йому вигоду, і так він вирішив підучити здібного
кріпака малярству. У 1832 р. Енгельгардт законтрактував Шевченка на 4 роки до
різних живописних справ цехового майстра
В. Г Ширяева».
Перспектива стати малярчуком не
захоплювала Шевченка, хотів учитися справжньому мистецтву живопису. Тому білими
вечочами Тарас ходив до Літнього саду і зарисовував там, як умів, статуї,
розставлені по алеях.
Під час одного з таких «сеансів
рисування» в Літньому саду Шевченка випадково зустрів студент Академії
мистецтва Іван Максимович Сошенко. Ця зустріч вирішила долю Шевченка. Сошенко, переглянувши рисунки юнака-самоука,
побачив, що вони виконані талановитою рукою, а Шевченко признався йому, що мріє
навчитися малювати по-справжньому. Сошенко почав допомагати Тарасові.
Сошенко почав учити Шевченка
рисувати. Вчив так, як самого учили, як заведено в Академії мистецтв.
22 квітня 1838 року Шевченко одержав
відпускну. Йому в той час ішов 24 рік.
- Про Т.Шевченка в період навчання в Академії мистецтв, тобто ранній період, нам розповість Славна Олександра
Звільненого від кріпацтва Шевченка
прийняли в Академію, де він вчився як стипендіат Товариства заохочення
художників. В Академії Шевченко став одним з улюблених учнів і близькою до К.
П. Брюллова людиною.
В Академії Шевченко працював
наполегливо, із захопленням. З невгамовною жадобою вивчав тепер Тарас
Григорович спеціальні художні дисципліни, одночасно посилено працював над своєю
самоосвітою. Також він читає Пушкіна, Гоголя, Лєрмонтова, Гете, Шіллера, вивчає
загальну історію, слухає курси по зоології, фізиці, відвідує театри і концерти.
Але головну увагу Шевченко приділяє
живопису і досягає хороших результатів: у вересні 1838 року його за рисунок
«Боєць» переводять першим номером до натурного класу, на іспиті 29 квітня 1839
року за рисунок з натури він одержує срібну медаль, 27 вересня 1840 року — за
першу роботу олією «Хлопчик-жебрак ділиться милостинею з собакою» другу срібну
медаль.
Закінчивши загальні класи, Шевченко
мав обрати собі спеціальність і керівника. 10 грудня 1840 року він подає до
Ради Академії таку заяву: «Бажаючи присвятити себе вивченню живопису під
керівництвом К. П. Брюллова і з цією метою відвідувати художні класи Академії,
прошу прийняти мене в число вільно-приходящих учнів...» Тараса Григоровича
зарахували до майстерні К. П. Брюллова і через рік, 26 вересня 1841 року, Рада
Академія присудила Шевченкові третю срібну медаль за акварель «Циганка ворожить
дівчині-українці».
Наприкінці березня 1845 року Шевченко виїхав «для художніх занять» в
Україну. Наприкінці того ж року він стає співробітником
Київської археографічної комісії. За завданням комісії Шевченко об'їздив Волинь
і Поділля, а крім того, за власним бажанням — Полтавщину, Чернігівщину,
Київщину, зарисовуючи старовинні будівлі, кургани, речі старовинного побуту та
інше, тобто по суті він продовжує збирати матеріали за програмою «Живописної
України».
Поряд із цим Тарас Григорович працює
ще й над портретами, жанровими зарисовками, пейзажами.
У 1846 році, живучи в Києві, Тарас
Григорович зблизився з членами Кирило-Мефодіївського товариства, з яким
зв'язала його опозиція до самодержавно-кріпосницького ладу. У листопаді 1846
року Шевченко подав попечителеві Київської учбової округи заяву з проханням
призначити його вчителем малювання Київського університету. У березні 1847 року
Шевченка призначили викладачем малювання в університеті, але приступити до цієї
роботи йому не довелося. 5 квітня за доносом провокатора з наказу III відділу
Тараса Григоровича заарештували і відправили до Петербурга.
- З періодом заслання нас ознайомить Симонян Рената
26 травня 1847 року царем була
розглянута доповідь на шефа жандарма Орлова, у якій писалося: «Художника
Шевченка за створення обурливих і у вищій мірі зухвалих віршів... призначити
рядовим у Оренбурзький окремий корпус, доручивши начальству мати найсуворіший
нагляд, щоб від нього ні під яким виглядом не могло виходити підбурюючих і
пасквільних творів». На цій доповідній Микола І дописав: «Під найсуворіший
нагляд із забороною писати і малювати».
9 червня 1847 року Шевченка
відправили до Оренбурга, а 13 червня — до Орської фортеці. Почалося тяжке
десятирічне заслання. Шевченко дуже тяжко переживав позбавлення можливості рисувати.
Рисувати потайки в умовах казарми було неможливо. У листах Шевченко пише:
«Найбільше мені доставляє мук це те, що не дозволяють рисувати...», «Мені
заборонено рисувати, забрали найблагороднішу частину мого життя». «А тут так
багато нового».
Проте, незважаючи на сувору
заборону, Тарас Григорович і на засланні рисував, але можливість рисувати
залежала від доброї волі його найближчих начальників. У 1848 році під час
переходу військового транспорту з Орської фортеці, коли він спостерігав страшну
пожежу, то він виконав ескіз пожежі олівцем, а згодом намалював аквареллю.
У червні 1848 року Тарас Григорович
був призначений художником до складу комісії, яка досліджувала береги
Аральського моря. Експедиція повернулась до Оренбурга в листопаді 1849.
З нею повернувся і Шевченко, який
мав обробити в Оренбурзі зібрані матеріали.
П'ять місяців прожив він тут
відносно вільно. Познайомився з польськими засланцями, багато писав, рисував,
читав, жив у приватному помешканні, носив цивільний одяг. У квітні 1850 року —
новий донос, обшук, тюрма, унаслідок чого і Шевченка засилають у Новопетровську
фортецю з надзвичайним суворим режимом, де він прожив до свого звільнення.
На засланні Шевченко намалював
багато автопортретів, укомпонованих у різні жанрові твори. Живописні твори
періоду заслання, незважаючи на їхню тематичну різноманітність, об'єднуються
такими характерними рисами: чесним простим рисунком, природною ясністю і
простотою композиції, змістовністю, серйозністю підходу до теми.
Можна сказати, що найважливіше місце серед Шевченкових творів доби заслання
займає серія творів під назвою «Притчі блудного сина».
Шевченко ставить перед собою, як
художником, завдання служити суспільству, розглядає
мистецтво як засіб боротьби з
недугами, що роз'їдають суспільство.
Новий цар Олександр II власноручно
викреслив Шевченка зі списку амністованих. Шевченка аж у 1857 році звільнили із
заслання.
4.Про період після заслання ми послухаємо Коваленка Єгора
2 серпня 1857 року Шевченко покидає
Новопетровськ. 28 березня Тарас Григорович був уже в Петербурзі. Після
короткого відпочинку він з юнацьким запалом береться за гравірування. Праця
пішла так успішно, що в 1860 році Академія присудила йому звання академіка
гравюри і відвела йому ще у 1858 році в своїх стінах помешкання-майстерню.
Шевченко награвірував у Петербурзі 24 офорти. Серед них — офорти із творів
Соколова. Рембрандта, Брюллова. Крім цього, він виконав офортом 5
автопортретів, 4 портрети видатних професорів Академії і 5 офортів на теми
власних рисунків. Серед останніх —
«Старець на кладовищі», «Сама собі у своїй господі» — теми про зневажених і
знедолених, теми, що все життя мучили і хвилювали Шевченка.
Його визнали першим офортистом Росії.
В останній період свого життя він
встиг виконати ще кілька пейзажів, зарисовок пам'яток архітектури, нарисував
чимало портретів.
Під час короткої поїздки в Україну в
1859 році Шевченко виконав низку пейзажів: «У Лихвині», «У Корсуні», «У
Черкасах».
Смерть через хворобу серця 10
березня 1861 року завчасно обірвала життя геніального поета, великого
художника, гуманіста-патріота, мислителя, полум'яного борця за щастя людства.
Вчитель. Шевченко стаорював свої картини у різних техніках:сепія,
бістр, акварель, олія, олівець, офорт, акватинта
vСепія – фарба сіро-коричневого кольору;
натуральна або синтетична коричнева фарба vБістр – фарба
чорно-бурого кольору; темнобрунатна акварельна фарба, що виготовляється з
деревної сажі.
vАкварель
– клейові фарби, що розводяться водою
vОлія – олійна фарба vОфорт
, акватинта – різновиди техніки
гравюри на металі
(Техніки
написані на дошці у вигляді таблиці)
Т.Г.Шевченко
працював також у різних жанрах:
Книжкова
ілюстрація
Автопортрети
Пейзажі
Історичний
жанр: «Смерть Олега,
князя древлянського», «Смерть Сократа», «Козацький бенкет», «Смерть Богдана
Хмельницького».
Побутовий
ханр: «Селянська родина»,
«Катерина»
Портрети: Закревської,
Маєвської, Горленко. «Портрет М.Щепкіна», «Портрет А.Ускової».та ін.
Автопортрети
Пейзажі: «Крутий берег Аральського моря», «Низинний берег острова Миколи», «Пожежа в
степу» та ін.
Книжкова
ілюстрація
(Зразки робіт , виконаних у різних жанрах)
Як художник (у прямому
розумінні слова)Т.Г.Шевченко заслужив собі добре
й чесне ім'я. І на цьому
шляху Шевченко був одним із перших, хто звернувся до народних
мотивів.
До останніх хвилин свого
життя Тарас Григорович Шевченко працював у своїй майстерні при Академії мистецтв. Буквально в ній він і помер.
(На фоні мелодії "Заповіту"
читається уривок.)
Шевченко.
Чи не покинуть нам, небого,
Моя сусідонько убога,
Вірші нікчемні віршувать,
Та й заходиться риштувать
Вози в далекую дорогу,
На той світ, друже мій...
Про Тараса знає вся Україна,
що він був її батьком,
заступником, голосом,
виразником її інтересів. І сьогодні лине над
Україною його пісня.
Звучить "Заповіт".
Комментариев нет:
Отправить комментарий